|
Announcement |
|
I'm proud to announce my first book in a proposed series
of children's books; "Sammy's Adventure". |
This Ukrainian version of
Sammy's story does not contain any of the illustrations from the book.
Ця
Українська
версія
історії о
Семі не містить
ніяких
ілюстрацій з книги.
[1]
Пригода
Семі
Автор
Робін
Хонічерч
Художник
Анна
Паламбо
Продюсування й науковий
коментар
Авріл
Бурквін
Верстка
і технічне
сприяння
Шоун
Хонічерч
[2]
Це
дитяча
книжка «Man and Mollusc»
Творець
і власник «Man and Mollusc» -
Авріл
Бурквін.
Ця
публікація
не може
відтворюватися
повністю
або частково,
в неї не
можна робити
змін, розповсюджувати
у будь який
формі без письмового
дозволу
видавця.
За
дозволом звертатися:
avrilb@telus.net або kanayuukpukarts@hotmail.com
Copyright (c) 28 січня 2002
Avril Bourquin,
Robynn Honeychurch, Anna
Palumbo, Shawn Honeychurch.
Видавництво
«Man and Mollusc Books»
Британська
Колумбія, Канада
National Library of Canada in Publication Data:
Honeychurch, Robynn,
Sammy's adventure
ISBN 0-9730436-0-1
Друковано
в Канаді
[3]
Ця
книга
належить:
[4]
О,
привіт!
Мене звуть
Семі. Я
лісовий равлик із
сімейства
Брюхоногих.
Щойно
я розповідал
моїй кращій
подрузі Седі
про дивну
подорож,
яку я
здійснил
цього тижня.
Я досі не
можу по-справжньому
повірити
в те, що
трапилося. Я
зовсім
захекався за
ті три дні,
які витратил
на зворотний
шлях. Нарешті
я вдома!
Все
життя я жив
неподалеку
від Срібного
Струмка
разом зі
своїми
братами та
сестрами, друзями
та подругами.
Ми проводили
час за їдою,
і їжею нам
служило опале
листя
великих
беріз і
дубів, які
росли вздовж
струмка. Ще
нам
подобалося
їсти
водорості та
мох, що
ростуть на
каменях біля
берега.
[5]
Ілюстрація
[6]
Я
так люблю мій
затишний, вологий
лісовий дім. Іноді
нам з моєю
кращою
подружкою
Седі
подобається
піднятися на
наше улюблене
дерево. Воно височить
над всією
округою. На
його стволах
і гілках
росте
апетитний
лишайник. Він
то нам і
потрібен.
[Ілюстрація]
МММ МММ!
Лишайник
це
найсмачніша
штука на
світі!
[7]
До
минулого
тижня я
ніколи не
відповзав
від Срібного
Струмка далі
великого
клена, який можливо
побачити звідси.
Бувало, що я
раптом
ставала млявою, і
навіть лазити
по деревах
було мені не
по серцю.
Як
ти напевно
знаєш, це
дуже
непросто для
мене - швидко
рухатися. Подивися,
доки
ти робиш два
кроки, я
проповзаю по землі
відстань
довжиною
всього лише з
мою підошву.
Це,
загалом-то, і є
причина
різних жартів
в мою адресу. У мене
репутація дуже
повільної
персони.
Хоч…
мабуть… це
правда.
Ось
чому я ніколи
і не думав,
що мені
вдасться
здійснити
яку-небудь
захоплюючу подорож
і зробити
що-небудь
нове і незвичайне.
Але все
змінилося в
минулу
суботу.
[8]
На
минулому
тижні я був
недалеко звідси
-- біля того
гладкого
сірого
каменя, коли
раптом почув
гучний
хрускіт.
ХРУСЬ! ХРЯСЬ! ХРУСЬ! ХРЯСЬ!
Я
поглянув
угору і
побачив
хлопчика,
який проходив
повз мене по
берегу
струмка. Я
ТАК злякався!
Досі я ні
разу не бачив
людини, але
Седі розповідала
мені, що
деяким людям
подобається
нас їсти.
Окремі особи витягують
нас з наших
будинків
і забирають черепашки
для своїх
колекцій! Від
цього ми помираємо!
А дехто
взагалі має
схильність
приносити нас
додому, і утримувати
як домашніх
вихованців!
[9]
Ілюстрація
[10]
Авжеж,
я просто
трясся від
страху. Я
забився в черепашку,
щоб
сховатися.
Що
коли
хлопчик не
помітить
мене, і одна
з його
величезних
ніг
випадково
мене роздавить?
А
що буде, коли
він мене помітить?
І
раптом я
відчув, що
підіймаюся
високо, високо.
Потім я
несподівано
шльопнувся в
якесь тепле і
темне місце.
Я
відчув, як
мене кидає
з сторони в сторону.
Трохи заспокоївшись,
я зрозумів,
що відбувається.
Хлопчик
мене викрав!
Не
можу повірити!
Що
робити? Що зі мною
буде? Я
спробував не
панікувати. Я
спробував
нагадати
собі, що
завжди мріяв помандрувати,
зробити
що-небудь
нове і
надзвичайне.
Але це звичайно
було щось
інше. Інше і
жахливе!
[11]
Ілюстрація
[12]
Потім
знов
стало
світліше. Я
відчув, що
мене поклали
на
прохолодну, вологу
землю. Але
пахнула вона
зовсім не
так, як земля
біля
Срібного
Струмка!
Трохи
посмілішавши,
я висунув
голову з
черепашки.
Я поворушив
щупальцями,
озираючись і
намагаючись
розібратися
в запахах,
щоб зрозуміти,
де я
опинився.
Хлопчик
посадив мене
в якусь
скляну ємність!
У моєму
новому будинку
був
невеликий ставок,
зроблений з
кришки з
водою і кількох
зелених
листів поруч.
Провівши
невелике
дослідження,
я зрозумів,
що цілком
самотній. Я пожував
листя,
проповз
через мій
маленький ставок
і усвідомив
всю глибину
своєї самотності.
Знов один, в
тузі і
смутку.
[13]
Тут
не було чутно
бурмотіння
струмка. Не
було смачних
водоростей. Я
нудьгував по
своїх друзях
і сім'ї.
Я
сховався в черепашку
і заснув.
[14]
Ілюстрація
[15]
Виглянувши
з черепашки,
я був
здивований, - у мене з'явилася
компанія! У
моєму новому будинку
виявився ще один равлик.
Її звали
Сенді і ми
швидко
подружилися.
Ми розповіли
один одному
про те, як
кожний з
нас потрапив
в це дивне
скляне житло.
Через
кілька
днів
Сенді і я
стали
виконувати
шлюбний
танець.
Раніше я
ніколи цього
не робив, але
інстинктивно
знав, як
треба себе
вести. Незабаром
кожний з
нас відклав
купку
перлово-білих
яєчок. Ми вмістили
їх в маленькі
ямки, які
самі вирили в
м'якій землі.
Це
було звичайно
дещо
нове і
надзвичайне!
Сенди пояснила
мені, що
через
тиждень-другий
з
яєчок, які ми
відклали,
вилупляться
маленькі равлики.
Ці малятка
будуть
виглядати
саме так як
ми!
[16]
Потім
Сенді
помітила, що
хлопчик
забув закрити
кришкою наш
скляний будинок!
Ми
могли бігти!
Було
дуже сумно
покидати
наших
майбутніх діточок,
але ми знали,
що вони в нас
не мають
потреби. Вони
і самі чудово
вилупляться.
Хлопчик
дбайливо
залишав нам
кожен день
досить води
для питва і
свіжого
зеленого
листя на
закуску. Про малюків
він також
обов'язково
потурбується.
Так
що ми з Сенді
поповзли вгору
по стінці
нашого будинку,
залишаючи
блискучу слизисту
доріжку на
своєму шляху.
Незабаром ми
досягли краю
банки. І
виявилися
майже на
свободі -- на
підвіконні.
Виглянувши
з
відкритого
вікна, ми
побачили, що земля
зовсім близько.
На свободу!
[17]
Ілюстрація
[18]
Плавно
зісковзувавши
вниз,
ми
приземлилися
посеред чудового,
напоєного
ароматами
великого
саду. Досі я ні
разу не бував
в саду! А
Сенді,
навпаки, мала
такий досвід
і розповіла,
яке смачне
свіже зелене
листя бобів і
капусти.
Я
спробував.
Зрештою, я здійснював
подорож
всього свого
життя і,
природно,
зголоднів.
Я
малість поїла. Сенді була
права, їжа
виявилася
дивовижною. Я
так
захопився
делікатесами,
що навіть не
помітив, як крупна
жінка увійшла
в сад.
Раптово
ця дивна
жінка
пробігла
мимо мене! Вона
сплескала
руками, і щось
закричала
про дірки,
які я зробив
в її капусті.
Я
озирнувся,
але Сенді
ніде не було
видно. Так що
я зробив
єдине, що
прийшло мені
в голову:
забився в черепашку
і причаївся.
Голос цієї пані
звучав все голосніше
і все ближче,
і я почала
трястися від
страху.
[19]
Ілюстрація
[20]
Раптово
інший звук
пронизав
повітря.
КАРР! КАРР!
І
ще
ХЛОП, ХЛОП, ХЛОП…
[Ілюстрація]
[21]
Це
був звук
крил, що
ляскали! Я
відчув, що
підіймаюся в
повітря. Я
летів!
Птах
відносив
мене в своєму
дзьобі. Від страшної
галасливої
жінки мене врятувала
ворона.
Але
раптом мене
осяяло -- ні,
я зовсім не врятований,
я спійманий!
Спійманий птахом,
який не проти
поласувати равликами.
О,
ні! У
цьому не було
нічого
хорошого.
[22]
Поки
я прикидав,
що можна
зробити,
ворона
кинула мене.
Я падав,
падав і
раптом дуже
боляче
ШЛЬОП
об землю.
ВСЕ,
подумав я,
ЗАРАЗ МЕНЕ
З'ЇДЯТЬ!
Птах
мав намір
викльовувати
мене з раковини
і влаштувати
з мене
сніданок! Я повинен
стати просто їжею
для птаха!
І я ніколи
більше не
побачу ні
Сенді, ні Седі,
ні моєї сім'ї.
[23]
Але
мене-то не
з'їли, чи не
так?
Зрештою, ось
він я, розповідаю
свою історію.
Ні, мене врятувала
руда кішка.
Вона побачила,
як птах
сів у
дворі, і
стала
підкрадатися
до неї.
Птах
геть забув
про мене,
коли побачив
кішку! У його
плани не
входило
попастися в
котячі лапи.
[Ілюстрація]
[24]
Ілюстрація
[25]
Я
заповз під
лист,
сховався в черепашку
і став чекати
поки вляжеться
переполох навколо
мене.
Нарешті, і
кішка, і птах
кудись поділись.
Я постарався заспокоїтися.
Коли я знов
наважився повністю
висунутися з черепашки,
вже починало
темніти.
П'ять
довгих днів
мене не було
вдома, і я по-справжньому
мріяв
повернутися.
Мені б
хотілося
попрощатися
з Сенді, але ми
розлучилися
з нею ще в
саду. Я не думаю, що
нам
доведеться
побачитися
хоч коли-небудь.
Сумний
та тремтячий,
я рушив у
напрямі, який
підказував
мені
інстинкт, -
додому.
[26]
Я подолав довгий-предовгий шлях. Три дні я добирався зворотно. Я проповз майже кілометр від саду до мого лісового дому. І ос&